Пішла з життя хороша людина з непростим, але твердим, чоловічим характером. Безумовно, він зробив для Херсона і людей дуже багато.
Твердість характеру Івана Михайловича, напевно, була обумовлена сферою його діяльності, де постійно треба було боротися за існування його підприємства.
Посилаючи людину на землю, Бог наділяє її певною місією і заздалегідь відводить термін життя і живучим на землі вже нічого неможна змінити.
Хто знав Івана, той розуміє, що його практично неможливо було зупинити, якщо він прийняв рішення то завжди йшов до кінця. Так сталося і в той трагічний вечір, він вирішив піти в клуб, вести діалог з таксистами, а потім на наступний день відмовитися від госпіталізації.
Ніхто не винен, крім того хто завдав йому травми які в подальшому привели його до смерті.
Чому в фатальний час був один, знову ж таки це його рішення. Рішення чоловіка, який любив свободу, але допускав, як і всі люди на землі помилки.
Причину смерті розслідують поліцейські і винний буде покараний у відповідності до чинного законодавства.
Було б добре на місці міської влади прийняти рішення про увічнення пам’яті І. Навроцького, шляхом постановки пам’ятника, меморіальної дошки або назви вулиці його прізвищем, прізвищем великої людини, яка так багато зробила для Херсона.
В процесі прощання кожен для себе зробив певні висновки, частіше відвідувати батьків, захоплюватися і любити ближніх, робити добро, радіти кожному прожитому дню, щоб безповоротно не упустити радість.
Час не повернути назад і нічого тут не поробиш, але людина залишається жити, поки живе пам’ять про нього.
